Байка 28. Олениця та Кабан

У  польських та  угорських горах[42] Олениця,  побачивши домашнього Кабана, стала вiтатися:

— Бажаю здоровлячка, пане Кабан. Радiю, що вас...

— Пощо  ти,  негiдна простачко, настiльки непоштива!  — крикнув, набурмосившись,  Кабан.—  Чому  мене звеш Кабаном? Хiба  не вiдаєш, що я вже почесно названий Бараном? На те маю патент i що рiд мiй походженням iз найшляхетнiших бобрiв, а замiсть єпанчi я для характеру ношу на публiцi здерту з вiвцi шкуру.

— Ласкаво  перепрошую,  ваше  благородіє, —  сказала  Олениця, — я не знала! Ми, простi, судимо не за одежею та словами, а за справами. Ви так само, як i ранiше, риєте землю i ламаєте тини. Дай вам Боже бути й конем.

С и л а.

Годi начудуватись із дурнiв, що вельми зневажили i вiдкинули чистий i безцiнний бiсер добродiйства лише для того, щоб продертися до чину, зовсiм не спорiдненого собi. Який змiй їм нашептав на вухо, що iм'я та одiж змiнить їхне буття, а не чесне життя, гiдне чиновi? Чи це не достеменнi Езоповi граки[43] , котрi вдягаються в чуже  пiр'я? Подiбне, отак створене, життя нагадує корабля, в  якому їхали  морем одягнутi по—людському мавпи, а жодна не вмiла керувати. Коли хто має освiчене око, скiльки бачить вiн ослiв, одягнутих у левинi шкури! А пощо одягнутi? Для того, щоб повнiше жити рабськими своїми  вибаганками, турбувати людей i проламуватися крiзь паркани цивiльних законiв. I нiхто з достойних честi  за непоштивiсть не сердиться  бiльше за  тих мавп, ослiв та кабанiв. Є стародавня еллiнська приказка: "Мавпа мавпою i в золотiм уборi”.

Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)"[44] . Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".